Ящур – гостра, висококонтагіозна хвороба тварин, що відносяться до ряду парнокопитих підряду жуйних, а також сімейства свиней та виду Camelusbactrianus із сімейства верблюдових, збудником якої є вірус родини пікорнавірусів.
До вірусу ящуру сприйнятливі ВРХ, свині, вівці, кози, верблюди, буйволи, олені, косулі, лосі, кабани, та інші парнокопиті. На ящур може хворіти й людина. Люди заражаються при споживанні незнезараженого молока від хворих тварин.
Переносниками ящуру можуть бути і несприйнятливі до хвороби тварини – собаки, коти, коні, а інколи кури, качки, гуси, синантропна птиця тощо.
Клінічні ознаки:лихоманка, везикулярне ураження ротової порожнини, вінчика, у корів – вим’я, а у молодих тварин ураження міокарда та скелетних м’язів, слинотеча, наявність невеликої круглої або овальної форми виразки слизової оболонки рота (афт), ерозій на слизовій оболонці ротової порожнини та язика, кульгавість та зниження апетиту. Можливе повторне захворювання тварин з нечіткими клінічними ознаками. У новонародженого молодняку ящур проходить у гострій формі з подальшою загибеллю тварин, без утворення афт.
Для попередньої діагностики та моніторингових досліджень використовують реакцію прямої імунофлуоресценції, імуноферментний аналіз (ELISA) з визначення антигену та антитіл та інші методи досліджень відповідно до настанов з діагностики.
Діагнозна ящур вважається встановленим при отриманні позитивних результатів при проведенні лабораторних досліджень проб біологічного та патологічного матеріалу з використанням полімеразної ланцюгової реакції.
Відбір зразків біологічного тапатологічного матеріалу:
1) для проведення діагностичних досліджень на ящур відбирають вміст афт (лімфу) на слизовій оболонці язика (ВРХ), на п’ятачку (свині), на шкірі вінчика й міжратицевої щілини (велика і дрібна рогата худоба, свині та інші сприйнятливі до ящуру тварини). При відсутності афт для виділення вірусу відбирають проби крові в період підвищення температури тіла в тварин, а також лімфатичні вузли голови та заглоткового кільця, підшлункову залозу і м’язи серця (трупи молодняку всіх видів тварин);
2) афти і лімфу відбирають у кількості не менше 5 грамів. Кількість інших матеріалів, що призначені для виділення вірусу та його подальшої ідентифікації, повинна бути не менше 10 грамів. При неможливості отримання вказаних кількостей матеріали направляють у максимально можливих кількостях;
3) проби патматеріалу без ознак розкладу повинні бути вміщені у флакони з притертими пробками або такими, що герметично закриваються, і замороженими, а за відсутності умов для заморожування – залиті консервувальною рідиною. Для стінок афт консервувальна рідина складається з однакових об’ємів нейтрального гліцерину та 0,85 % розчину хлористого натрію або середовища для культивування клітин (без сироватки). Інші матеріали консервують розчинами антибіотиків із розрахунку 500-1000 ОД на см-3 або 1 грам матеріалу;
4) флакони з пробами герметизують, забезпечують етикетками, на яких вказують: вид тварин, найменування і кількість матеріалу, консерванта. Флакони вміщують у контейнери з льодом або холодоносієм і доставляють в опечатаному вигляді на дослідження нарочним у ДНДІЛДВСЕ або іншу уповноважену акредитовану державну лабораторію ветеринарної медицини у найкоротший термін, але не пізніше 48 годин з моменту відбору. Якщо матеріали можуть бути доставлені протягом 6-12 годин з моменту відбору, їх заморожування і консервація необов’язкові;
5) у супровідному документі на матеріали, що надсилаються для проведення лабораторної діагностики ящуру, повинні бути наведені дані епізоотологічного обстеження неблагополучного господарства (району, області) із зазначенням загального поголів’я тварин, які сприйнятливі до цієї хвороби, дати появи перших ознак захворювання, дати останньої вакцинації, серії використаної вакцини, кількості тварин, які захворіли та загинули, дати відбору проб, клінічних ознак хвороби.